В ситуації, яка склалася довкола БК «Київ», мало хто звернув увагу на становище дублюючого складу команди, по якому кадровий дефіцит основи вдарив чи не найбільше. Саме про це, а також про виховання майбутніх чемпіонів і перспективну молодь команди я вирішив поспілкуватися з головним тренером дублю киян Віталієм Чернієм.
Вітаю з перемогою над маріупольцями! Однак три очки переваги достатньо мало, враховуючи ваші попередні ігри з «Азовмашем». Це пов’язано з тим, що Ви бережете гравців для основи?
Дякую за поздоровлення. З приводу запитання, то в жодному разу нікого берегти я не збираюся, мови про це ніколи не було й не буде. Кожен гравець, котрий грає як за дубль, так і за основу, має викладатися, й різниці немає, де ти граєш. Адже всі роблять собі ім’я, можна сказати, кар’єру, тому кожна гра повинна сприйматися, як екзамен. І берегти нікого я не буду, навіть не дам їм зрозуміти, що бережу. Щодо цієї грі, то враження неоднозначне: гарний початок і погана кінцівка Такий незначний розрив у рахунку пов’язаний насамперед з тим, що у грі не був задіяний наш основний «розігруючий» Денис Лукашов. Дана ситуація якраз пов’язана з тим, що треба було дати йому підійти до матчу основного складу з повними силами. Денис зарекомендував себе в перших іграх за основу бійцем, і Саша Обрадовіч розраховує на нього як на основного або другого першого номера. Тому, щоб не втратити ще одного гравця, я пішов на те, щоб не взяти Дениса на гру дублю. Моя задача полягає в тому, щоб хлопці, які тренуються з основним складом і грають за основу, в іграх за дубль показували те, що вони там отримали. Але без основного першого номера їм було складно перебудувати свою гру. Роль основного «розігруючого» лягла на плечі молодого Олександра Липового. Так, його готували на цю роль, і в перспективі він буде, гадаю, хорошим першим номером, але, насправді, добротного першого номера не зробиш не лише за тиждень, а й за рік. Хоча все для цього в нього є. Просто, потрібен час, і я розумію, що зараз ми йдемо на певний ризик, довіряючи йому все більше й більше. Крім того, хлопці хвилюються через зміни, які відбулися в команді. Раніше, отримуючи ігровий час, вони грали з Денисом Лукашовим, котрий ними командував, розганяв їх, віддавав передачі, з яких вони багато забивали. Тому треба шукати нові варіанти, але, в першу чергу, моє завдання – виховати хлопців як баскетболістів і як особистостей. Що з цього вийде, покаже час. Зараз ми ризикуємо, але без ризиків нікуди. В нинішній ситуації ті, хто грав мало, отримали ігровий час, ті хто був у глибокому запасі, теж мають змогу довести свою спроможність і потрапити спочатку в дубль, а згодом і в перший склад. Всі молоді хлопці повинні розуміти, що шанс є, і він реальний, але другого такого може не бути. Тому треба використати цей лотерейний квиток зараз. Крім того, вони мають зрозуміти, що, прийшовши в команду, мають сходи для того, щоб потрапити нагору в основний склад. Треба лише довести собі й тренеру, що вони здатні досягти. А моє завдання – допомогти їм реалізувати свій потенціал. І для мене, і для них перемога в чемпіонаті, в кожній грі, в окремому ігровому моменті, перемога над собою – мета, до якої треба прагнути. Якщо хлопці будуть рости, це означатиме, що я даю потрібний результат.
Ви сказали, що головне для Вас виховувати баскетболістів й особистостей. А що в нинішній ситуації, в якій опинилися команда, виходить на перше місце: перемога в чемпіонаті дублерів як локальне завдання чи глобальне завдання росту, розвитку молодих гравців?
В першу чергу, звичайно, задача їх виховати, але без мети, без прагнення до перемог, вона нездійсненна. Перемоги – це важлива складова виховання. Крім того, що ми тренуємося, відпрацьовуємо окремі елементи, ми повинні прагнути зайняти перше місце. БК «Київ» – це, скажімо так, бренд, який асоціюється з лідерством, із перемогами. Тому й хлопці мають це розуміти, а наше керівництво і я як тренер ставимо завдання перемагати. Так, команда може опинитися в скрутному становищі, може відбуватися зміна поколінь, ротація в складі, однак вона повинна відбуватися поступово, плавно. Хлопці, котрі майже не грали минулого сезону, в нинішньому отримали можливість грати в Суперлізі. В наступному році їх заберуть в основу, можливо, в інші команди, й там вони будуть так само доводити своє право на існування. На їх місце прийдуть інші, проте кістяк залишиться, й ті, хто не був на лідируючих позиціях, стануть лідерами, займуть їх місце. Це і є розвиток команди. Радує, що на підході хлопці 1993-94 років, які, сподіваюся, потраплять в дубль, тож наступного року ми будемо чи не наймолодшою командою чемпіонату дублерів. І, якщо вийде, ми так само будемо боротися за найвищі місця. Навіть ті, хто зараз знаходиться в молодших групах, повинні знати, чого прагнуть, зараз їх мета – дубль, а потім основа. Це нормальна система росту, але ніхто не повинен сподіватися, що цей процес відбудеться плавно, сам собою. Навпаки, треба постійно доводити, що ти гідний цієї команди.
Повертаючись до складу команди, у ключовій грі з Южним Денис Лукашов дуже продуктивно відіграв, але провів на майданчику лише 23 хвилини, що відчутно менше того часу, який у нього був раніше…
В нас існує діалог з головним тренером Сашою Обрадовічем. Якщо він скаже, що той чи інший гравець має з’явитися в основі й, бажано, свіжим, я піду йому назустріч. Тому з «Хіміком» три моїх гравці відіграли менше, ніж звичайно. Як тренер команди я програв, але як тренер дублю я зберіг сили гравців для основи. Молодші хлопці натомість отримали шанс, але, на жаль, перемогти не вдалося. Крім того, зіграла свою роль особистість Дениса Лукашова, залежності від якого команда поки що не позбулася.
Наскільки поразка в Южному вплинула на ваше завдання зайняти перше місце в чемпіонаті дублерів?
Зараз шанси значно зменшилися. Фактично, «Хімік» після перемог над нами й над «Донецьком» відірвався від конкурентів. На 80 % вони – лідери чемпіонату, але поки в нас є шанси, принаймні, з математичної точки зору, ми будемо чіплятися за них. Повторюся, навіть у скрутній ситуації задача і для мене, і для хлопців одна – перемога. Цілі визначено, задачі поставлено – вперед!
Як сильно Ви хвилюєтеся за своїх вихованців, коли вони виходять в основі?
Я переживаю всією душею. Але, в першу чергу, я переживаю за клуб і за помилки, погрішності в техніці чи тактиці моїх вихованців. Адже ми з ними працювали і, якщо в когось є помилки, то їх помилки це й мої помилки. Я радію за клуб так само, як вони, й сумую після поразок не менше. Адже я часточка клубу, й усе, що пов’язане з ним, з першою, другою, третьою командами, навіть із малюками, хвилює мене. Гадаю, в будь-якого тренера це так, але, звісно, помилки тих хлопців, з якими я працював, я сприймаю як власні. В той же час, коли їм вдається реалізувати у грі щось із того, що було зроблене на тренуванні, я неймовірно радію.
Чого не вистачає Руслану Отверченку, щоб піти шляхом Лукашова?
Якби Руслану більше швидкості мислення та концентрації, а також активності, він виріс би так само, як Денис. Але є певні моменти, які йому заважають. Причому, тут спрацьовує саме психологічний аспект. Адже й у технічному, і в фізичному плані Руслан – сильний гравець. Залишилося спрямувати його здібності в потрібне русло. Баскетбол розумна гра, тут треба думати, причому, думати швидко. Якраз цього йому не вистачає. Це було помітно ще влітку на зборах команди. Зараз він отримав другий шанс потрапити до основи, яким має розумно розпорядитися.
Яким чином ситуація довкола «Києва» спрацьовує на користь збірній вісімнадцятирічних, яку ви тренуєте?
Зауважу, що в збірній я всього лише помічник головного тренера Олега Рубана. Але, скажу, що користь безсумнівна. Дуже хороший для молодих хлопців урок, усі умови для того, щоб рости й підійти до збірної всебічно підготовленими. Адже Саша Обрадовіч, працюючи з ними, окрім того, що вони відпрацьовують всі комбінації, велику увагу звертає на всі тонкощі та нюанси: як правильно виходити з-під заслону, як відкриватися, як ставити заслін… Ті тонкощі, які не кожен тренер може дати. Окреслити загальну картину комбінацій це одне, а зупинитися, показати, як правильно вчинити в конкретній ситуації може не кожен тренер.
|