Колишній головний тренер «Хіміка» Дмитро Базелевський, який нині у клубі обіймає посаду заступника директора зі спортивної роботи, розповів клубному сайту про своє стажування закордоном у Сербії та Словенії, а також поділився власними міркуваннями щодо перспектив підготовки молодих українських баскетболістів, і не лише в «Хіміку».
Дмитре, Ви нещодавно повернулися зі стажування. Розкажіть, будь ласка, детально, де були, чим займалися і які висновки зробили з побаченого та почутого?
Можна сказати, що моя поїздка була одночасно й підвищенням кваліфікації, і стажуванням. Я відвідав три клуби, з якими в нас був договір про мою присутність. Це сербські «Партизан», «Гемофарм» й «Олімпія» – Любляна. Я міг знаходитися на тренувальному процесі, а також бути присутнім при ігрових установках і підготовці команд до гри. Практично, я брав участь у всьому, що робила команда. З «Гемофармом» я пробув чотири дні. З «Партизаном» тиждень, тобто два ігрових цикли. Перше, що кинулося в вічі, це те, що основну роль в усіх згаданих клубах відіграють свої, доморощені гравці. Особливо, це стосується сербських клубів. Тут все зрозуміло – це школа, це політика, це історія розвитку баскетболу, це любов до гри. В такому гранді як «Партизан» один американець й один дуже молодий чех. Але слід розуміти, що подібного стану речей не досягнеш за рік. Адже в нас також є й школа, й історія, й любов до гри, однак слід оцінити, що знаходиться на належному рівні, а що необхідно приводити в порядок. Найбільше враження справила робота Душко Вуєшевіча в «Партизані», вірніше, всього колективу «Партизана» на чолі з Вуєшевічем. Не можу сказати, що на тренуваннях робилося щось надприродне в плані техніки й стратегії, але кинулися в вічі дисципліна, концентрація гравців на тренуваннях, а від цього звісно залежить і концентрація та зібраність гравців на гру… Можливо, нашій українській молоді цього й не вистачає. Не вистачає такого ставлення до тренувань… Також можу відзначити «Олімпію». Моя задача зараз спостерігати за нашими командами 92-го, 93-го року народження й за дублюючим складом. Не можна сказати, що в нас є якісь відхилення. Але все ж є нюанси, які хотілося б відзначити. Очевидно, що тренування, які я бачив у Любляні, будуються на сильних фізичних навантаженнях, в першу чергу, на великих швидкостях. Але, я помітив, що талантів у нас не менше. Є в нас хлопці, котрі можуть реально конкурувати з їх гравцями, які готуються стати професіоналами. Слід просто донести до наших хлопців, що вони всього можуть досягти, й у них великі перспективи.
А Вам не здається, що тут постає проблема з тим, що в нас досить мала конкуренція? Гравець думає, що ігровий час нікуди не подінеться, й він все одно буде грати.
Ну, це ж ми самі так зробили. Це відбулося з нашої вини. Гадаю, треба більше ризикувати й довіряти тим людям, які борються й воюють за своє місце під сонцем, а не тим, котрі просто талановиті й ліниві. Наприклад, Кравцов, Гуменюк, Кітік, Лапигін. Це люди з неймовірними даними. Але, напевно, вони вважають, що все саме впаде з неба. Якщо вони та їм подібні будуть грати в баскетбол без напруженої роботи на тренуваннях і в іграх, повірте, я точно не буду дивитися цей баскетбол.
Багато хто каже, що новий гравець «Хіміка» Стефан Сіновець не кращий, ніж підростаюча зміна команди. Але він отримує ігровий час…
Якраз такі моменти повинні підхльоснути гравців, це і є виховання їх характеру. Я не можу сказати, що підписання Сіновеця було спеціально для цього зроблене. Але саме в такій ситуації й відбувається перевірка чоловічих і бійцівських якостей. Хоча, можливо, це потрібно ще й пояснювати, давати підказки.
До речі, гравці скаржаться, що вони багато грають. Одну гру за дубль і ще одну одразу ж у Суперлізі. Кажуть, це не просто. Мовляв, ми викладаємося за дубль, потім утомлені, й на нас уже не сподіваються та не випускають.
Мені дивно подібне чути. Я не розумію, чому гравець у двадцять років не може відіграти додатковий час. Тим більше, він не буде грати в основі більше десяти хвилин.
Можливо, присутня недооцінка свого фізичного потенціалу? Напевно, слід тренуватися більше?
Як сказати, можна тренуватися з ранку до вечора, й користі від цього не буде. Слід тренуватися правильно, щоб був ефект від усього часу, проведеного на паркеті чи в тренажерному залі. Гравець повинен використати будь-який шанс і «гризти паркет», переступити через все, через себе й показати найкраще. Якщо ти не можеш робити щось на зубах, ти вже не гравець, не боєць…без цього нічого не досягти. Якщо два тренера вирішили, що гравець може вийти ще й у Суперлізі, отже й гравець має ще більше вірити в себе, адже в нього вірять тренери.
Які заходи клуб приймає, щоб спрямувати течію тренувального процесу?
На разі я спостерігаю, проводжу огляд усіх команд нашого клубу, щоб визначитися, на якому етапі ми знаходимося. Я можу сказати, що для мене ця поїздка стала важливою подією в кар’єрі. Те, що я зрозумів, це зрозумів особисто я, це стало відкриттям для мене. Можливо, на моєму місці хтось інший зробив би інші висновки. Це я до того веду, що зараз я ділюся враженнями, а не раджу комусь, що правильно, а що ні. Де слід додати? Настрій на гру, ставлення до тренувального процесу, до своєї перспективи в баскетболі та клубі. Ось ці місця, де гравцям слід змінити ставлення до себе й до процесу тренувань. Повинна бути плідна праця на робочому місці… Підсумувавши, скажу, що ми будемо намагатися виховувати професіоналів. Також ми запрошуємо на місяць у помічники іноземного фахівця, котрий поділиться з нами досвідом щодо фізичної підготовки гравців. Для клубу це важливо. Будь-який виїзд закордон показує фізичну перевагу іноземних гравців перед нашими в різних вікових групах. Селекційна робота та атлетична підготовка повинні покращитися.
З повною версією інтерв'ю можна ознайомитися на офіційному сайті БК «Хімік».
|